Свільча мала плебана вже 1424 року

Запис, як його надруковано

Iohannes, Dei gracia sancte Leopoliensis Ecclesie Archiepiscopus, recognoscimus … tandemque eandem domum discreto domino Gallo, capellano nostro, plebano de Swyncza, intuitu fidelium serviciorum suorum nobis plerumque exhibitorum, dedimus, donavimus et contulimus…

Українською

Ян, з Божої ласки архієпископ святої Львівської Церкви, засвідчуємо … і зрештою цей дім ми дали, подарували й надали шановному панові Галлові, нашому капеланові, плебанові зі Свинчі, з огляду на вірні служби, які він нам багато разів виявляв…

Згоріло у Свільчі, збереглося у Львові

«Географічний словник Королівства Польського» пише, що 1624 року татари знищили Свільчу, звану також Свинчею, «і спалили костел, причому пропали всі надання». Польська Вікіпедія називає давню назву села, Śvincza, і загалом каже, що його коріння сягає XIV століття. Жодної середньовічної дати там немає.

Але документи про Свільчу вціліли там, де їх ніхто не палив: в архіві міста Львова й у перемиських судових книгах.

Капелан архієпископа, 1424 рік

15 листопада 1424 року у Львові львівський архієпископ Ян підтвердив продаж дому на Жидівській вулиці. Цей дім після смерті хрещеного єврея Петра Смоеля перейшов до архієпископа, а той віддав його «шановному панові Галлові, нашому капеланові, плебанові зі Свинчі», за вірні служби. Дім занепав, Галл не мав за що його відбудувати і за згодою архієпископа продав його міським радцям.

Оригінал на пергамені, з малою печаткою гербу Пулкозіц, зберігався в архіві міста Львова під номером 115. Друком його видали в IV томі «Актів гродських і земських» 1873 року. Отже, Свільча мала парафію й плебана вже 1424 року.

Чому капелан архієпископа був плебаном у Свільчі

Архієпископ Ян, що помер 1436 року, походив із панів Ряшева, а Свинча належала до його маєтків. Це видно із запису кінця 1444 року, коли його онуки — троє братів на ім'я Ян, дідичі зі Старомєстя, і Маргарета, дружина пана Мосціца — ділили те, що «припало після смерті превелебного пана Яна, колись архієпископа львівського, їхнього діда».

Капелан, який дістає парафію в родинному селі свого пана, — у XV столітті річ цілком звичайна.

Солтис по черзі й ліс на випадок пожежі

Поділ 1444 року — окрема, дуже жива історія. Маргарета взяла половину Свинчі «в тій частині, де двір», брати — другу, «де костел», разом зі «старим ставом». Камишин, сьогодні частину Свільчі, поділили навпіл.

Те, чого поділити не можна, мали по черзі. Солтис служив рік братам, від Успіння до Успіння, а потім рік Маргареті, «і так по порядку». Так само по черзі подавали плебана. А якщо, «не дай Боже, згорить місто», Маргаретина половина Ряшева мала право протягом року рубати на відбудову ліс братів.

Звідки ми знаємо, що це та сама Свільча

Вікіпедія й «Географічний словник» пишуть, що давніше Свільча звалася Свинча. «Словник» описує її разом із Камишином: «Świlcza z Kameszynem». Запис 1444 року ділить Свинчу саме так — «аж до половини Камишина». А грамоту 1424 року видав архієпископ із роду панів Ряшева, яким Свинча належала.

Чи знає грамоту 1424 року перший том «Історії Ряшева» (1994), ми не перевіряли. До Вікіпедії ця дата не дійшла.

Джерела

• Akta grodzkie i ziemskie, т. IV (Львів, 1873), док. LXVIII, с. 127 (Львів, 15 листопада 1424).
• Akta grodzkie i ziemskie, т. XIII (Львів, 1888), с. 170, № 2385 (кінець 1444 року).
• Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, т. XI (Варшава, 1890), гасло «Świlcza z Kameszynem».

© 2026 Вадим Ратинський. Усі права захищено. Дослідження, текст і переклади на цій сторінці можна копіювати чи передруковувати лише з дозволу автора. Щоб отримати дозвіл, напишіть на hello@ukrainianhomecoming.com.