Ряшів, 1498: «доки ясно не дізнаємося, чи живий Августин»

Запис, як його надруковано

Gsa. Zophia virgo, germana soror gsi. Augustini heredis de Staromyescze … super gsum. Petrum heredem de Rzeschow, qualiter ipse Petrus violenter intromitteret se in bona gsi. Augustini, qui remansit in terra Moldaviae in conflictu ibidem infelici … Que autem superflua essent videlicet census et alii proventus cum pecuniis … debet reservari et reponi in loco pacifico et congruo sub testimonio bonorum hominum tamdiu, donec de vita aut morte predicti Augustini clare resciemus.

Українською

Шляхетна панна Зофія, рідна сестра шляхетного Августина, дідича Старого Міста … [поскаржилася] на шляхетного Петра, дідича Ряшева, що цей Петро силою входить у маєтки шляхетного Августина, який лишився в молдавській землі, у тамтешній нещасливій битві … А що було б надлишком, тобто чинші й інші доходи разом із грошима … має бути відкладене й збережене в спокійному й належному місці, при свідченні добрих людей, доти, доки ясно не дізнаємося про життя або смерть згаданого Августина.

Похід, з якого він не повернувся

Восени 1497 року король Ян Ольбрахт повів велике військо на Молдавію. Похід скінчився поразкою: військо, що відступало, розбили в буковинських лісах, і багато шляхтичів додому не повернулися. Перемиські гродські книги наступних місяців повні слідів того походу. У березні 1498 року хтось навіть судиться за коня, «рудого й лисого», якого в нього забрали «на молдавській війні».

Одним із тих, хто не повернувся, був Августин, дідич Старого Міста. Старе Місто — місце давнього городу, з якого виріс Ряшів; за Вікіпедією, у XV столітті ряшівські пани жили саме там, в укріпленому дворі. Августинові належала й частина самого міста.

Сестра, дружина і хлопчик

15 січня 1498 року перед урядом перемиського старости Миколая Креси стала Зофія, «панна, рідна сестра Августина, як законна спадкоємиця». Вона скаржилася на Петра, дідича Ряшева, що той силою ввійшов у маєтки її брата, «який лишився в молдавській землі, у тамтешній нещасливій битві».

Петро відповів, що нічого не забирав і жодної опіки не брав: «лише про те просив мене пан Августин, доручаючи мені свого хлопця разом із дружиною на утримання й опіку». Але такої опіки ніхто перед урядом не встановлював. Тож староста віддав маєтки Зофії, а вона за згодою родичів обрала опікуном Миколая Радохонського. Того ж дня староста встановив заруку в тисячу гривень між Радохонським і «Петром Ряшівським та його братами», щоб жили в мирі.

Ухвала закінчується реченням, яке найкраще передає ті місяці. Варвара, дружина Августина, мала лишатися з хлопчиком у маєтку й отримувати все потрібне. А надлишки — чинші, інші доходи й гроші — слід було відкладати в спокійне місце, при свідках, «доки ясно не дізнаємося про життя або смерть Августина». Через три місяці після битви ніхто в Перемишлі не знав, чи живий дідич Старого Міста.

Райці, які не послухали

Миру не настало. У березні Радохонський скаржився, що Петро силою відбив його, коли його мали ввести у Старе Місто «і в частину міста Ряшева». Повірений Петра відповідав, що його пан нікому насильства не чинив.

6 липня 1498 року гродський суд розглянув справу проти «дбайливих митника й райців міста Ряшева», які не послухали свого опікуна й пана, введеного «королівською владою» в маєтки «покійного пана Августина». Їх як неслухняних покарали королівською карою в чотирнадцять гривень. Так само вчинили з підвійтом і кметами Старого Міста. У січні суд ще чекав звістки; у липні вже пише про Августина як про покійного.

20 серпня староста, «з особливого наказу Його Королівської Милості», послав підбурграбія з челяддю й возним, щоб увести Радохонського в маєтки Августина «останньою рукою королівською» — у Ряшеві, у Старому Місті й навколишніх добрах. Їх не пустили. Кару мали сплатити Ярзина й Ієронім Ягелка, яких позивали до двору у Старому Місті.

За Вікіпедією, раду міста Ряшева щороку призначав пан міста. Кого 1498 року райці вважали своїм паном, записи не кажуть.

Син і млин, 1502

Августин не повернувся. 11 липня 1502 року перед судом у Перемишлі стояв його син Ян Ряшівський, «сирота, що ще не має літ». Ішлося про млин у Ряшеві, батькову частку. Колись Августин заставив його Янові Сопіховському, а «перед нещасливою молдавською битвою» викупив за 140 угорських золотих. Коли Августин «там лишився», Сопіховський знову зайняв млин.

Справа скінчилася біля хреста. Сопіховський погодився віддати млин, якщо опікун сироти присягне, що гроші було сплачено. Коли всі вже пішли «до хреста слухати присяги», він звільнив Радохонського від присяги, визнав, що отримав усю суму, і віддав йому млин як опікунові хлопця. Найімовірніше, це той самий хлопчик, якого Августин перед походом доручив Петрові.

Що відомо, а що ні

Польська Вікіпедія в статтях «Rzeszów», «Historia Rzeszowa» і «Staromieście» не згадує ні Августина, ні того, що діялося в місті 1498 року. Праці Адама Камінського про перші два століття Ряшева (1958) і першого тому «Dzieje Rzeszowa» (1994) ми не перевіряли; історики міста можуть ці записи знати.

Ми не знаємо, ким саме Петро доводився Августинові: записи називають його «дідичем Ряшева» і згадують його братів, а саме місто тоді було поділене між кількома гілками роду Ряшівських. Не знаємо й того, чим закінчилася суперечка за частину міста.

Джерела

• Akta grodzkie i ziemskie, t. XVII (Львів, 1901), с. 348, № 2980–2981 (15 січня 1498); с. 350, № 2990 і 2995 (березень 1498).
• Там само, с. 355, № 3031–3033 (6 липня 1498); с. 356, № 3046 (серпень 1498); с. 357, № 3048 (20 серпня 1498).
• Там само, с. 400–401, № 3401 (11 липня 1502).
• Польська Вікіпедія, статті «Rzeszów», «Historia Rzeszowa», «Staromieście (Rzeszów)», станом на 30 жовтня 2026.

© 2026 Вадим Ратинський. Усі права захищено. Дослідження, текст і переклади на цій сторінці можна копіювати чи передруковувати лише з дозволу автора. Щоб отримати дозвіл, напишіть на hello@ukrainianhomecoming.com.