Папери поїхали до Варшави. Село лишилося тут.

Починайте з Польщі, а не з України

Ми радше скажемо вам це, ніж візьмемо гроші за те, щоб це з'ясувати: перші документи в пошуку родини з Кресів лежать у польських архівах, і щоб до них дістатися, ми вам не потрібні.

• ◆Репатріаційні документи — кожну родину, що приїхала на захід у 1944–46 роках, реєстрував Державний репатріаційний уряд, PUR. У картці — імена, вік, фах, склад родини й село, з якого виїхали, записані того ж року, а не пригадані через вісімдесят літ. Ці справи лежать у польських державних архівах того регіону, куди прибув транспорт
• ◆Метричні книги, молодші приблизно за сто років, — księgi zabużańskie, парафіяльні книги, вивезені до Польщі після війни, — зберігає відділ реєстрації актів цивільного стану USC Warszawa-Śródmieście, який видає витяги нащадкам
• ◆Старші книги — Головний архів давніх актів у Варшаві, AGAD, зберігає римо-католицькі книги Львівської архідієцезії, а разом із ними греко-католицькі, євангелицькі та юдейські метрики. Значну частину відскановано, і читати її онлайн можна безкоштовно, а багато парафій волонтери проіндексували за прізвищами в Geneteka
• ◆Якщо когось депортували 1940 року або заарештували в 1939–41 роках — Indeks Represjonowanych доступний для пошуку онлайн, безкоштовно

Що до Варшави так і не потрапило

«Усе у Варшаві» — звична порада, і вона правдива лише наполовину. Серії, вивезені до Польщі, обриваються: для одного міста римо-католицькі книги у Варшаві закінчуються 1920 роком, для іншого шлюби починаються лише з 1870-х. Тим часом обласні архіви тут зберігають власні парафіяльні книги села за міжвоєнні роки й перші роки війни — вони стоять у фондах органів ЗАГС, і саме тому церковної книги там ніхто не шукає, — і копій цих книг у Польщі немає взагалі.

Крім того, метрики вели у двох примірниках: один лишався в парафії, другий надсилали до єпископської консисторії. Після війни один комплект часто поїхав, а другий лишився. Вони не однакові: другий примірник переписували окремо, інколи через кілька тижнів, і запис, якого бракує в одному, раз у раз знаходиться в другому. Родина, яка має «всі записи» з однієї країни, зазвичай бачила половину.

А ще є все те, що ніколи не було церковною книгою: справи повітових судів про опіку й спадщину, земельні книги, впорядковані за номерами будинків, шкільні документи, де названо батька, його фах і адресу, австрійські кадастри 1787 і 1820 років, у яких кожне господарство записане за номером хати. Нічого з цього не евакуювали. Для Волині архіви — у Луцьку й Рівному, і частину того, що там зберігається, без розголосу виклали в інтернет, безкоштовно.

Польська родина в українському селі

У селі, де більшість була греко-католицька, римо-католиків було кілька господарств, і власної парафії вони не мали. Вони належали до римо-католицької парафії найближчого містечка, за вісім чи п'ятнадцять кілометрів, — тож записів польської половини родини в книгах самого села немає зовсім. Через це люди роками крутять не той мікрофільм. Питання ніколи не звучить «яке село», а завжди — «яка римо-католицька парафія обслуговувала це село».

Мішані шлюби замикають ту саму пастку з другого боку. Нареченого греко-католика й наречену римо-католичку вінчали в парафії одного обряду, найчастіше її, а в другій парафії немає жодного запису. Запис існує; він у книзі, яку нікому не спало на думку відкрити.

Якщо в адресі стояло «osada»

У польських адміністративних списках 1921–39 років слово osada біля назви майже завжди означає колонію військових осадників: наділи, які після 1921 року отримували ветерани 1918–20 років. Для пошуку це міняє все. Місцевих записів про таку родину до 1921 року немає, бо вона приїхала з центральної Польщі, і її давніші метрики — там.

Це пояснює і лютий 1940 року. Списки на депортацію складали не із сільських пліток, а з паперів ґміни, які НКВС вилучив попередньої осені, — серед них була й земельна книга осадницької програми. Хто мав наділ, той був у списку, разом з усіма, хто на цьому наділі жив. Голови цих родин часто зникають з індексів депортованих зовсім, бо їх заарештували раніше й окремо, — і цей слід тюремний, і він в Україні: слідчі справи в архівах служби безпеки, за законом відкриті з 2015 року, і так званий Український катинський список — 3435 в'язнів, розстріляних навесні 1940 року, опублікований поіменно.

Дружина, яка дісталася Польщі без нього, зазвичай зверталася до суду, щоб його визнали померлим. У цих справах — свідчення самої родини про те, коли й де його бачили востаннє, записані, поки люди ще пам'ятали, а оголошення суду друкували в офіційному віснику, який оцифровано, і шукати в ньому можна безкоштовно.

Село, якого вже немає на мапі

Чимало адрес із Кресів на сучасній мапі не дають нічого. Буває, що після війни змінили назву; буває, що село знищили в 1943–45 роках і вже не відбудували; буває, що воно під водосховищем. Порожній пошук не доводить жодного з цих варіантів, і перш ніж хтось платитиме за день на місці, треба з'ясувати, який із них ваш.

З'ясовується це так: міжвоєнну польську військову мапу масштабу 1:25 000 накладають на сьогоднішній супутниковий знімок. Вона ставить село на місце з точністю до десятків метрів і показує, що там тепер: поле, ліс, хрест, рештки цвинтаря. Там, де на місце польських родин прийшли нові поселенці, хати перенумерували, тож довоєнний номер будинку вже нічому на вулиці не відповідає, — зате відповідає малюнок дороги, потоку й обійсть, а ще назва присілка, якою найстарші люди в селі користуються досі.

Якщо у вашій родині є план села, намальований з пам'яті кимось, хто виїхав 1945 року, з пронумерованими обійстями, — він вартий більше за будь-яку мапу. Номер на цьому плані — той самий, що стоїть у парафіяльній метриці.

Що робимо ми і скільки це коштує

Оцінка безкоштовна: напишіть нам прізвище, село так, як його каже ваша родина, і роки — і ми відповімо письмово. Зокрема й те, якщо це правда, що ваш наступний крок — архів у Польщі, а не ми.

Перевірка записів — $140: які книги для вашого села і ваших років збереглися з українського боку, в обох обрядах, що в них є такого, чого немає у Варшаві, і що втрачено. Це письмова відповідь, і «тут нічого не збереглося» — теж відповідь. День у читальній залі — $290, і стільки ж день у селі: цвинтар, прочитаний камінь за каменем, — польські могили зазвичай найстарші й найбільш зарослі, — місце, де стояла хата, церква чи костел, вулиця і сусіди, розпитані про те, що пам'ятають. Якщо в селі не знайдено нічого з вашої родини, половина цієї суми повертається вам. Опис усього цвинтаря, кожен камінь і нумерований план, — $490. Ми працюємо в Тернопільській, Львівській та Івано-Франківській областях; далі — спершу запитайте.

Про що нас питають родини з Кресів