Шибалин: суперечка про межу 1448 року, на 27 років раніше за «першу згадку»

Запис, як його надруковано

Generosi dom. Stanislaus actor et Petrus Romanowsky tercia die post duas septimanas intrando ieiunium exequitare habent inter bona Poszochow, Cuthori et Sibalin sub vadio decem marcarum et quilibet ex sua parte locare habet homines ad concordandum pro limitibus et ibi habent fieri dom. Ichnathco Iudex et Stiborius Subiudex.

Українською

Пан Станіслав, позивач, і Петро Романовський мають на третій день після двох тижнів від початку Великого посту виїхати до маєтків Посухів, Кутори і Шибалин під заставою десяти гривень; кожен зі свого боку має привести людей, щоб полагодити межі, і там мають бути пан Ігнатко, суддя, і Стибор, підсудок.

Село, яке увійшло в історію через сварку

Про заснування середньовічних сіл документи майже ніколи не розповідають. Ніхто не записував, коли перший господар розчистив поле над потоком і поставив хату. Село потрапляло на папір тоді, коли через нього починали сперечатися, позичати гроші чи ділити спадщину. Шибалин під Бережанами — якраз такий випадок: його перша відома нам поява в документах — це суперечка про межу.

Довідники відлічують історію села від 1475 року, Вікіпедія — від 1457-го, англійська Вікіпедія без жодного посилання називає 1451-й. Галицький земський суд записав назву Шибалина в грудні 1448 року.

Суд, який виїжджав у поле

Після 1434 року, коли галицькі землі перейшли на польське право, шляхетські справи Галицької землі розглядав земський суд: суддя, підсудок і писар, що кілька разів на рік збиралися в Галичі на так звані «роки». Писар вносив кожну ухвалу латиною до земської книги. Туди потрапляло все, що шляхта хотіла закріпити публічно: борги, продажі, посаги, поділи маєтків — і нескінченні суперечки про межі.

Межа між маєтками в XV столітті трималася не на мапі, а на пам'яті: на копцях — насипаних горбках землі, — на позначених деревах, на свідченнях старих людей, які пам'ятали, де «здавна» пролягала межа. Коли сусіди не могли домовитися, суд призначав день, і сторони разом із суддями виїжджали на місце, кожна зі своїми людьми.

Понеділок, 9 грудня 1448 року

Того дня в Галичі розглядали дрібні справи: чиясь неявка через хворобу, продаж луки, порука за борг. Серед них писар вніс коротку ухвалу. Пан Станіслав, позивач, і Петро Романовський мають на третій день після двох тижнів від початку Великого посту — тобто наприкінці зими чи на початку весни 1449 року — виїхати на межу «між маєтками Посухів, Кутори і Шибалин». Кожен має привести своїх людей, щоб полагодити суперечку, а приїхати туди мають суддя Ігнатко та підсудок Стибор. Хто не з'явиться, заплатить десять гривень застави.

Отже, 1448 року Шибалин уже мав власника, мав межі, і ці межі були настільки цінні, що заради них суд вирушав у дорогу. Назву писар записав як «Sibalin» — майже так, як її вимовляють сьогодні.

Як ми знаємо, що це наш Шибалин

Перше, що треба перевірити в такому записі, — чи не йдеться про тезку. «Географічний словник Королівства Польського» знає в Галичині лише один Szybalin: у Бережанському повіті, за 5 км на схід від міста. Його південний сусід — Посухів. А в записі 1448 року Посухів стоїть поруч із Шибалином на одній межі.

Друга ниточка — рід Романовських. 7 червня 1454 року у львівському гродському суді повірений Миколая Романовського, львівського підчашого, позивав Андрія з Жовтанців за кількох селян. Серед них — «Мащець Деніш із Шибалина». Це найраніше ім'я мешканця Шибалина, яке нам трапилося: не пана, а селянина, через якого сварилися пани.

Звідки взялися 1475 і 1457

1475 року львівський суд штрафував цілі села за несплачене подимне — податок, який рахували від кожного «диму», тобто від хати. У переліку оштрафованих знову поруч стоять «Андрій Романовський» і «Шибалин». Найімовірніше, саме цей запис колись знайшли укладачі довідників і відтоді повторюють як першу згадку.

Звідки польські сайти взяли 1457 рік, з'ясувати не вдалося: посилання на джерело ніхто не дає. Але обидві дати пізніші за ухвалу 1448 року, яку можна показати на сторінці видання.

Чого ми досі не знаємо

Де лежали Кутори, третій маєток на спірній межі, поки встановити не вдалося. Можливо, це давня назва частини поля чи присілка, яка зникла з мап. Хтось, хто знає старі назви урочищ довкола Шибалина й Посухова, може знати про це більше, ніж документи.

У податковому реєстрі 1515 року сусідній Посухів записано з п'ятьма ланами, а Шибалина в доступному тексті не видно. Про наступні десятиліття переглянуті нами книги мовчать. Пошук триває.

Джерела

• Akta grodzkie i ziemskie, т. XII (Львів, 1887), с. 185, № 2128 (9.12.1448).
• Akta grodzkie i ziemskie, т. XIV (Львів, 1889), с. 413, № 3129 (7.06.1454).
• Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, т. XII (Варшава, 1892), гасло «Szybalin».

© 2026 Вадим Ратинський. Усі права захищено. Дослідження, текст і переклади на цій сторінці можна копіювати чи передруковувати лише з дозволу автора. Щоб отримати дозвіл, напишіть на hello@ukrainianhomecoming.com.