Папортно: село, якого вже немає, у книгах 1444 року

Запис, як його надруковано

Stanislaus servus Tluczymost actor contra Sym de Paporthno. Nunccius reposuit primum terminum simplici infirmitate.

Українською

Станіслав, слуга Тлучимоста, позивач проти Сима з Папортна. Посланець відклав перший термін через звичайну неміч.

Село, яке розрізав кордон

На південь від Пацлава, біля самого кордону з Україною, у лісі стоять цвинтар і місце по церкві. Це все, що лишилося від села Папортно. 1943 року тут жило понад тисячу людей. У 1945–1946 роках їх виселили до СРСР, 1948 року новий кордон розрізав село навпіл, а польська частина згодом опинилася в закритих мисливських угіддях Арламова.

Польська й українська Вікіпедії знають про Папортно лише те, що на зламі XVI–XVII століть це було село Гербуртів. Жодної давнішої дати там немає.

Сим, королівський служебник, 1444 рік

23 листопада 1444 року Станіслав, слуга шляхтича Миколая Тлучимоста, позвав до перемиського суду «Сима з Папортна». Посланець відклав термін через «звичайну неміч» відповідача. У грудні справу відкладали ще двічі, і позивав уже сам Тлучимост. У січні 1445 року староста забрав справу до себе: Сим, як твердив його посланець, був «королівським служебником». Чого хотів Тлучимост, записи не кажуть.

Одинадцять свідків за Манька, 1468 рік

21 липня 1468 року в Перемишлі засідав незвичайно поважний суд: сандомирський воєвода Дерслав з Ритвян, войницький каштелян Ян з Тарнова й сандецький каштелян Станіслав Вонтробка. Вони ухвалили, що «Манько з Папортна» має очиститися присягою «сам-дванадцятий» від обвинувачень, які висунув проти нього сам перемиський староста.

Манько впорався за шість днів. 27 липня він став перед судом зі свідками, яких писар назвав поіменно: Степан, Сидор і Савка з Добромиля, Сидор з Княжполя, князь Іван, другий Іван і третій Іван з Губич, Кость, князь, і Моль з Буньович, Іван з Грабовниці, Диниш з Пацлава й Симко з Папортна. Усі присягнули, «свідчачи, що Манько ніколи не крав і не грабував, але є добрий чоловік, — так нехай їм допоможе святий Хрест і всі святі».

Свідки прийшли із сусідніх сіл, які й сьогодні оточують місце, де стояло Папортно. Двоє з них названі князями — так на волоському праві звали сільських старост. І саме вони найкраще підтверджують, що «Paprothno» 1468 року — це наше Папортно.

Медова дань і поле Арламів, 1485 рік

1485 року Северин Гербурт поділив родинні маєтки з небожами. Він брав половину «медової дані» з лісів Добромиля, Княжполя, П'ятниці, Михової Волі, Лацького й Папортна. Небожам дісталися Княжпіль, Михова Воля, Папортно — і «поле Арламів, на якому можуть осадити село». Отже, Папортно вже було селом із бортями в лісі, коли нинішній Арламів був ще полем.

Джерела

• Akta grodzkie i ziemskie, т. XIII (Львів, 1888), с. 162, № 2275 і 2286–2287 (листопад–грудень 1444); с. 579, № 7053 і 7061 (21 і 27 липня 1468).
• Akta grodzkie i ziemskie, т. XVIII (Львів, 1903), с. 268, № 1846 (1485).
• Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, т. VII, гасло «Paportno».

© 2026 Вадим Ратинський. Усі права захищено. Дослідження, текст і переклади на цій сторінці можна копіювати чи передруковувати лише з дозволу автора. Щоб отримати дозвіл, напишіть на hello@ukrainianhomecoming.com.