Самолусківці заселяли двічі: 1733 року людей сюди «перевезли з Угерців»

Запис, як його надруковано

55. A ponieważ IMć pp. Antoni Drogomir komornik graniczny lwowski uroczysko Samołoskowce jedyną tylko pustynię kosztem swoim erygował i poddanymi dziedzicznymi z Uherec transportowanymi tęż królewszczyznę osadził, zaczem IMcie pp. posłowie nasi mają się starać i wyjednać komissyą ad taxam faciendam pomienionej reparacyi, aby proporcyonalna suma na tych dobrach IMci przyznana była.

Українською

55. А оскільки його милість пан Антоній Дрогомир, львівський межовий комірник, урочище Самолусківці, що було лише пусткою, своїм коштом заснував і тую королівщину осадив дідичними підданими, перевезеними з Угерців, то наші посли мають клопотатися й добитися комісії для оцінки цієї відбудови, щоб на цих маєтках йому присуджено відповідну суму.

Що пишуть довідники

Самолусківці лежать над Тайною, за тринадцять кілометрів від Гусятина. Вікіпедія й обласний енциклопедичний словник дають першу згадку 1547 року «як Сулківці», не називаючи документа. «Історія міст і сіл» 1973 року пише «відомо з 1564 року». Далі довідники одразу переходять до кінця XVII століття й австрійських часів.

Три старі документи заповнюють цю прогалину, і розповідають вони несподіване: громаду, яка живе тут сьогодні, на початку 1730-х років привезли з іншого кінця Руського воєводства.

1564 рік: назва без людей

Податковий реєстр Теребовлянського повіту 1564 року записує кожне село однаково: назва, а далі кількість селянських господарств, священик, загородники, ремісники. Самолусківці там є, але після назви не стоїть жодного числа. Сусідні рядки повні: Зарваниця має п'ятдесят вісім господарств і священика.

Найпростіше пояснення порожнього рядка: податку в Самолусківцях не було з кого брати. Село мало назву й межі, але, найімовірніше, стояло пусткою. Чому, реєстр не каже.

1648 рік: село знову живе

Влітку 1648 року, коли вже йшла війна Хмельницького, шляхта Галицької землі ухвалила набрати власне військо й призначила села, які мали його утримувати. Хоругві Олександра Цетнера, хорунжого подільського, дісталися Могильниця, Романівка, Оришківці, Гадинківці, Яблунів, Целіїв, Увисла, Петриків під Тернополем «і Самолусківці».

Це була хоругва легкої кінноти. У тодішньому польському війську такі загони звали «козацькими», хоча з козаками вони нічого спільного не мали. Важливо інше: якщо Самолусківці мали годувати вояків, то 1648 року в них були люди й господарства.

1733 рік: «лише пустка»

Наступна звістка — з інструкції, яку шляхта, зібрана на сеймик у Вишні, дала своїм послам 1733 року. У п'ятдесят п'ятому пункті сказано, що львівський межовий комірник Антоній Дрогомир «урочище Самолусківці, що було лише пусткою, своїм коштом заснував» і осадив «дідичними підданими, перевезеними з Угерців». Тепер він просив, щоб держава оцінила його витрати.

Кожне слово тут важливе. Самолусківці названо не селом, а урочищем, тобто місцем, де села вже не було. Земля була королівщиною, державною. А люди, яких сюди привезли, були не вільними поселенцями, а кріпаками з власного маєтку Дрогомира. Що спустошило село після 1648 року, документ не каже, але на ці десятиліття припадають і війна Хмельницького, і турецьке панування на Поділлі 1672–1699 років.

Звідки прийшли люди

Котрі саме Угерці мав на увазі документ, з нього не видно. Сіл з такою назвою кілька, і два з них лежать під Львовом. Оскільки Дрогомир був львівським урядником, імовірніше, що люди прийшли звідти, але це лише припущення.

Для тих, чиї предки походять із Самолусківців, це, можливо, найважливіший рядок в історії села: родовід тут, найпевніше, починається на початку 1730-х років, а глибше веде до Угерців. А «1547 року як Сулківці» з довідників, найімовірніше, стосується іншого села, Солківців під Скалатом, яке ми знайшли поруч із Городницею.

Джерела

• Akta grodzkie i ziemskie, т. XXIII (Львів, 1928), с. 15, № 5, п. 55: інструкція вишенського сеймику послам, 1733.
• Akta grodzkie i ziemskie, т. XXIV (Львів, 1931), с. 69, № 52, п. 8: ухвала галицького сеймику, 1648.
• A. Jabłonowski, Źródła dziejowe, т. XVIII, ч. 1 (Варшава, 1902), с. 100: реєстр Теребовлянського повіту 1564 року.

© 2026 Вадим Ратинський. Усі права захищено. Дослідження, текст і переклади на цій сторінці можна копіювати чи передруковувати лише з дозволу автора. Щоб отримати дозвіл, напишіть на hello@ukrainianhomecoming.com.